Дмитрієнко Ю.М. (Харків)


НАУКОВА СПАДЩИНА МАРКСА
І СУЧАСНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО

Сучасне теоретико-практичне правотворення висуває на поверхню актуальних потреб и завдань української правової науки найактуальнішу проблему серйозного осмислення та переосмислення старої спадщини колишніх (сподіваємось, що і сучасних теж) класиків філософської та філософсько-правової думки в галузі позитивного права і позитивної науки загалом. Не дивлячись на деяку начебто непопулярність старих ідей, висловлених з точки зору позитивного права, про проблеми і перспективи спадкоємності в духовно-правовому бутті суспільства і держави, де спадкоємність правової свідомості є повноправною підструктуро-підсистемою останньої, все ж таки де-коли все частіше виникає потреба осмислити та переосмислити важливі старі, традиційні положення таких класиків як К. Маркс та Ф.Енгельс, а й іноді і правомірно сприйняти їх оригінальні ідеї як такі як істинні.
Метою статті є окреслення тих контекстуально споріднених з нашою тематикою ідей, думок та перспектив К.Марска і Ф.Енгельса, що сприятимуть оптимальному оновленню та теоретичному розвитку сучасного розуміння природи, стану і перспектив української правової свідомості як форми кризового українського державотворення, яка є девіантною, з кризовим циклом соціальної активності, що не створює власної спадкоємності як стійкої функції правової свідомості.
Завданнями статті є нове осмислення старих положень деяких ідей К.Маркса і Ф.Енгельса про природу і сутність правової свідомості, її спадкоємності. Треба зауважити, що подібного осмислення та переосмислення потребують певні коментарі вчення К.Маркса, як його сучасників, так й різних вчених і дослідників за різних часів. Нами у попередніх дослідженнях зверталась увага на виявлення типово позитивних підходів при дослідженні правової свідомості радянськими правознавцями, але окремо не зверталось уваги на роль і значення спадщини окремих дослідників, класиків і вчених минулого для сучасного правоосмислення, тому, думаємо, що наше звернення до творчої спадщини К.Маркса якоюсь мірою долає цей пробіл. Зазначимо, що серед вітчизняних і зарубіжних дослідників визначену нами проблематику досліджують вкрай недостатньо, востаннє дещо активізується вивчення творчої спадщини класиків філософської думки минулого часу, прикладом чого є наукова конференція "Наукова спадщина Маркса и сучасні соціальні процеси" (5-6 травня 2004 р.).
Мета і завдання статті прямо відповідають основним напрямкам державної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету ім. Т.Шевченка "Розбудова державності України 1996-2005 рр.", планової наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Шевченка "Розробка міжнародних правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави", іншим напрямкам актуальних державних перетворень. Думаємо, що дослідження нашої проблеми буде слугувати певною теоретичною основою для проведення досліджень різної тематики, націлених на розв'язання активних проблем входження України у євразійський простір.
Серед багатобарвних різних положень, ідей та думок К.Маркса визначимо ті, які сприяють дієвій актуалізації правової свідомості як ядра пострадянських правових рефлексій, визначаємо ті, що стосуються безпосередньо нашого контексту. Так, до числа найактуальніших положень К.Маркса про трансформаційний потенціал правової свідомості з точки зору позитивної правової науки відносимо положення про те, що:
- правова свідомість виникла внаслідок глибокого осмислення на рубежах століть та тисячоліть політичною свідомістю як формою правової свідомості того, що остання виникла як спосіб соціального відбиття, врешті решт "експлуатації однієї частини суспільства іншою, що є фактом, відомим всіма минулим століттям" [1, 445];
- суспільна свідомість як форма правової свідомості всіх століть, не дивлячись на всю власну різнобарвність і на всі епохальні відмінності, рухається в певних загальних формах;
- критикуючи на той час "буржуазних" економістів за те, що їм " здається тільки, що при сучасній міліції можна краще виробляти, ніж, наприклад, при кулачному праві" [2, 714], К.Маркс про них писав: "Вони забувають тільки, що і кулачне право, і що право сильного в іншій формі продовжує існувати також і в правовій державі" [2, 714-715].
Думаємо, що, говорячи про право сильного у правовій держави, К.Маркс неусвідомлено намагався висловити тезу про те, що правом сильного у правовій державі наділена може бути лише сама держава, для якої закон над усе, який повинен, у зв'язку з цим, зберігати спадкоємність правової свідомості як її типову функцію. (Давайте підкреслимо ще раз: за позитивним правом і позитивним правоувідомленням закон (а не право!) зберігає спадкоємність правової свідомості. Тобто закон ототожнювався з правом, яке ніколи не може у реальному праводенні стати законом та навпаки).
В цьому плані радянські правознавці, з числа методологів права, філософів права (такого терміну в радянській філософії не існувало) спадкоємність правової свідомості розуміли як сприймання тим чи іншим народом правових понять, існуючих у інших народів, котрі знаходяться на тому ж чи іншому ступені історичного розвитку. В основі цієї форми спадкоємності правосвідомості знаходиться зв'язок і спілкування різних держав і народів, життєдіяльність яких не зводиться до ізольованого спілкування (мався на увазі, видно, ідеалізований варіант правового розвитку, коли міжнаціональна комунікація як така була слабкою). Для характеристики такого виду спадкоємності правової свідомості може бути застосована висунута раніше у минулому К. Марксом і Ф. Енгельсом ідея імпортування юридичних уявлень в інші держави [3, 165]. Подібне імпортування призводить до "іншоземного" запозичення правової свідомості, коли бракує вітчизняної правової ментальності, що формує міцну правову традицію. Подібне імпортування відзначається ще поняттям рецепції права. Класичним прикладом у цьому відношенні, на який часто посилаються К. Маркс і Ф. Енгельс, може слугувати неодноразова рецепція римського права, що знайшла своє втілення в відомому зводі імператора Юстиніана "Corpus juris civilis" (529-533 рр. до н. е.), а також і в інших правових джерелах Давнього Риму. Універсальність римського права, набута ним ще в давнину, з'явилась результатом перетворення Риму з нескладного державного об'єднання в велику світову державу - своєрідний центр світового економічного і торгівельного обороту. Це і зумовило перетворення права власного римського в деяке загальне право всього античного світу. Ідеї і положення римського права були масово сприйняті багатьма європейськими державами, зазначали у свій час К.Маркс та Ф.Енгельс, починаючи з XII і особливо в XV - XVI ст.: "… римське право, в більш чи менш вимірювальному стані, було сприйнято сучасним суспільством …" [4, 504]. Ф. Енгельс відзначає, що римське право було прийнято за основу в континентальній Західній Європі [5, 311]. Три найбільш видатні джерела права "буржуазного" суспільства, виникаючі на межі XVIII та XIX ст., ? пруська Земська угода 1794 р., французький Кодекс Наполеона 1804 р. та австрійська Угода 1811 р. - несуть на собі тавро правової свідомості Стародавнього Риму. В предписанні кабінетного указу від 14 квітня 1780 р. про складання Земської угоди містилось категорична пропозиція покласти в його основу право римське [6, 37].
Звісно, що рецепція римського права була і історичною необхідністю, і фактором світового прогресу. Авжеж, під впливом цієї історичної необхідності всі народи в решті-решт виробили б для себе своє спільне або споріднене право, але в римському праві вони знайшли вже в значному ступені готове те, що шукали. Рецепція римського права є, таким чином, природною економією законодавчих зусиль, і з цієї точки зору вона була для народів Європи багатим спадком. Відновлення римського права як відновлення світової загальноцивілізаційної спадкоємності правової свідомості з її чітко вираженими і систематизованими поняттями та нормами товарного виробництва (купівля, продаж, договір, заповіт, задаток, володіння, обов'язки і т.п.), як і його великий авторитет, допомогли ще слабкому товарному виробництву середньовікових міст знайти відповідне правове вираження й становлення в боротьбі проти різних перешкод, утворених старим правом натурального і феодального хазяйства.
Радянські методологи права, філософи права правомірно гадали, що в цьому і полягає основна причина надзвичайного авторитета древнього римського права в буржуазному суспільстві як історичної світової правової свідомості, що процесуально виступає як "майже ідеальна ідентифікація юридичних відносин, що відповідають тому ступеню економічного розвитку, який Маркс називає товарним виробництвом…" [7, 312]. К.Маркс нотує: "Римляни вперше розробили право приватної власності, абстрактне право, приватне право, право абстрактної особи. Римське приватне право є приватним правом в його класичному варіанті" [8, 347]. Нічим не зв'язана власність є ідеалом приватної власності згідно римського права.
Досліджуючи питання про вплив римського права як статичної світової римської правової свідомості в "Анти-Дюринзі", Ф.Енгельс підкреслює те, що на перший план у соціально рефлексивному формуванні традиційної, ментально структурованої правової свідомості виступали відмінності між правоусвідомленням вільних і правоусвідомленням рабів, коли "таким чином виникла та рівність приватних осіб, на ґрунті якої розвинулось римське право, ідеальна форма права, що має в своїй основі приватну власність" [9, 105]. Тобто тогочасне марксове нове суспільство знайшло в римському праві ті власні "правові категорії" свідомості як теоретичні концепти римського права, в яких була потреба.
Думаємо, що подальше дослідження ментальної видозміни теоретичних концептів давнього римського права у сталі архетипи певних національних правових минулих і сучасних європейських свідомостей, де українська правосвідомість як типово європейськоцентрична, займала і займає чільне місце, сприятиме оптимальному вивченню сучасної специфіки української правосвідомості як світової, яка активно трансформується.

Література
1. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.4.
2. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.12.
3. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.25. ч.ІІ
4. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.30
5. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.21
6. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. - Пг., 1917
7. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.22
8. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.1
9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.20